Печаль

Зі мною трапилась печаль
І радість десь забігла в даль.
Спочатку я не здогадалась,
Що одна біль в Душі зосталась.
Продовжила я жити так,
Як при дорозі той будяк.
Всіх задівала, всіх чіпляла,
До всіх вимоги пред’являла.
Але минали тижні, роки
І я жила так довго доки
Не зрозуміла, що біда
На багатьох  Душ насіда.
Прийшла біда обруч з війною,
Відгородила мир стіною.
Забрала радість, щастя, сміх,
Майбутнє мирнєє у всіх.
І я захворіла Душею.
Замкнулась, стала розмазнею.
Але … я раптом схаменулась,
Як до любові пригорнулась.
Я зрозуміла чітко вмить,
Що не вдалось мене зломить.
Хоча печаль, війна, біда
Гуртом на Душу насіда –
Війна людей вбива, калічить,
Не має ліку, бо не лічить.
Біда гризе, як іржа Душу,
Трясе бідненьку наче грушу.
Печаль їх підлість покриває,
Бо вигоду свою теж має.
Печаль смакує людяність та радість,
І ростить в нас жорстокосердість.
Коли я все це зрозуміла,
Я скиглити собі заборонила.
Так, довго я до тями приходила,
В Душі пекельну біль носила.
Але нарешті я все зрозуміла
І Душу оживить свою зуміла.
Кайдани скинула Душа
Та стала найсміливіша.
Душа в любові запалала,
Печаль всю ворогам віддала,
А людям Незалежної Країни
Моєї неньки-України
Душа любов і радість зичить,
Бо щастя людям дуже личить.