Олесь Бердник

Олесь Бердник,(1926-2003), украинский писатель-фантаст, философ, диссидент. Это стихотворение предваряет его автобиографический роман "Тайны Христа".

В небе оловянном-темень, темень,
Но мерцают звёздочки-лучи,
Меж крестами замелькали тени,
То усопшие сбираются в ночИ.

И хотят они, мечтая и пророча,
Вновь услышать человечий зов,-
Вспыхнут от любви слепые очи,
Встанут поколения веков.

Но твердыню надобно воздвигнуть,
Над провалом смертной пустоты,
Чтоб ужасных идолов низринуть,
По краям могильного пути.

Льётся речка тихо и искристо,
Будто пращуры нашёптывают вновь,
Словно эхо меж вишнёвых листьев,
Трели чародейных соловьёв.

Не приходят ни сыны, ни внуки,
Спят в домах, во тьме тюремных гнёзд,
Из пучин мерцающие руки,
Тянутся к сиянью дальних звёзд…
*

У нічному небі потемніло,
Замигтіли зорі-промінці.
Між хрестами встали тіні білі,
То на раду сходяться мерці.

Ждуть вони у ніч якусь урочу,
Що до них посходяться живі,
І любов осяє мертві очі,
Встануть покоління вікові.

Лише треба кладку збудувати
Над безодні смерті і страху,
Ідолів жахаючих прибрати
Обабіч могильного шляху.

Тихо плине річище іскристе,
Слухає розмову прадідів,
Та лунає між вишневим листям
Супровід чаклунський солов'їв.

Не приходять ні сини, ні внуки,
Сплять у ямах тюрем і квартир...
А з безодні фосфоричні руки
У надії тягнуться до зір...