Владимир Дыхавичный Мишка-Одессит

Широкі ті лимани, зелені ті каштани,
Гойдається  шаланда на рейді блакитнім.
У красуні-Одесі хлопчисько голоштаний
З дитячих літ  вважався він моряком справжнім.
І якщо тільки гіркая образа
Хлопчика  буде дошкулять,
Хлопчина  той виглЯду не покаже,
Інакше, скаже йому його мать

Ти ж одесит, Мишко, а це ж бо значить,
Що не страшне тобі це  горе взагалі,
Адже моряк ти, Мишко, моряк не плаче,
І не втрача  бадьорість духу нісколи!

Розриті ті лимани, пониклі ті каштани,
Красунечка Одеса під ворога пальбой;
З гарячим кулеметом на вахті неустанно
Юнак бадьорий Мишко в бушлаті голубом.
Усю цю ніч, як весь цей день учорашній,
Мчить чинно  хлопець  в крику і в пальбі.
Хлопцеві не буває буцім страшно,
А стане страшно, скаже він собі:

Ти ж одесит, Мишко, а це ж бо значить,
Що не страшне тобі це  горе взагалі:
Адже моряк ти, Мишко, моряк не плаче,
І не втрача  бадьорість духу нісколи!

Широкі ті лимани, згоріли ті каштани,
Скорботний тихий шепіт приспущених знамен...
В сумній глибокій тиші, без труб, без барабанів,
Одесу залишає останній батальйон.
Хотілося би лягати, прикрити своїм тілом
Німі камені бруківки родной.
І вперше йому плакати негайно захотілось,
Та комісар обійняв його рукой:

Ти ж одесит, Мишко, а це ж бо значить,
Що не страшне тобі це  горе взагалі
Адже моряк ти, Мишко, моряк не плаче,
І не втрача  бадьорість духу нісколи!
 
Спокійні вже лимани, зелені вже каштани,
Що почувають  шелест розгорнутих знамен.
Назад  іде в Одесу ходою карбованой
В красуню нашу маму втомлений батальйон.
Поклавши  враз на землю червониі троянди
На знак бо символічний повернення свого,
Хлопець наш не стримає пекучі  сльози трудні,
Але на це  не скаже слова вже ніхто.

Бо ж  одесит ти,  Мишко, а це означить,
Що не страшне йому ціей біди виття.
То ж ти моряк, Мишко, моряк не плаче.
Знай, у цій раз плакати не біда!