Полина Орынянская. Плыть и плыть. Рус. Бел
до дальних огоньков в лиловом мраке.
Всё сразу заживёт, как на собаке.
Недвижная июльская теплынь
легла прозрачным брюхом на волну,
и та её почёсывает сонно.
И тишина натянута до звона,
как леска, уходящая ко дну.
Всё суета, а здесь дыши ровней,
подобно рыбе в глубине кромешной.
Я тут почти ни капельки не вешу —
ни я, ни тьма моих прошедших дней.
Плыви за мной. Конечно, нагишом.
Луна и не такое повидала.
Тут хорошо, а это же немало,
когда немножко просто хорошо.
***
Плыць і плыць
Начною Волгай плыць і плыць
да агеньчыкаў далёкіх у цямрэчы.
Усё адразу зажыве, на самрэчы.
Цеплыня, бы ліпеньская мыць
лягла празрыстым пузам на хвалю,
і тая яе шчакоча сонна.
І цішыня нацягнута да звону,
як лёска да дна сыходзіць не схаваю.
Усё мітусня, а тут дыхай раўней здавён,
падобна рыбе ў глыбіні апраметнай.
Я тут амаль вагою непрыкметнай —
ні я, ні цемра маіх мінулых дзён.
Плыві за мной. Вядома, галышом.
Месяц і не такое пабачыла.
Тут добра, а гэта ж нямала,
калі трошкі проста добрым днём.
Перевёл Максим Троянович
Свидетельство о публикации №124072305994