Наснилося менi що я в раю!
Та не у бога, не на небi,
А у бабусинiй оселi –
Садок вишневий на краю,
Біленька, чепурна хатина,
Над полем клекіт журавлиний,
Та вільний вiтер на шляху.
Наснився той дитячий свiт –
Яким вiн був для нас щасливим!
Ясним, привiльним, легкокрилим,
Як ластiвки стрiмкий полiт.
То щирi були почуття
I фальш всiляка вiдчувалась,
Куди подiлось все? Що сталось?
В той свiт немає вороття.
Хіба що сон нам час від часу,
Немов загублену прикрасу,
Дарує світло зниклого буття.
Марні блукання, втрати, біль,
З часом помножені страждання,
Надії та розчарування
В морі життя бурхливих хвиль.
Прокинувся – я не в раю:
Не чути жайворонка в небі,
Могили, як гриби встилають землі
І серце мліє від плачу.
Батьки – діти війни вціліли,
Що буде з внуками моїми
На самовбивчому шляху?!
Люди, отямтеся! Молю!
VII.2024г.
Наснилося...
© Copyright: Сергей Вощаный, 2024
Свидетельство о публикации №124072300298
Свидетельство о публикации №124072300298
Рецензии