Ми вікові! Ми їли хліб та пили воду.
Було не до веселощів тоді нам.
Ми підкоряли бідність-непогоду,
рахуючи роки лиш по зубах.
Підемо до нащадків рано-вранці
й колишню правду-лють ми збережем.
Для них ми постаріли немов пам'ятники? Надто!
Ми їм здамо, як пам'ять, й не помрем!
P.S.
Забув про відпочинок, сон й одверто
забув про смерть, страждання й страх,
велику написав історію-поему,
та поки лише кров'ю на полях.
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»
МИ
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124072201352
Свидетельство о публикации №124072201352
Рецензии
