Час зустрiчi птахiв

Що ж Ви, як на сонці мляві повільні комахи...
Відпусти в блакить свого сильного птаха!
Життя — відверті кроки з видихів-вдихів,
Паузи-зітхання, спраги щодо Вас...
Нехай негаразди обходять стороною,
Але безперервно відлунням  плине епоха...
Пишіть більше, краще, красивіше, не гірше,
Відкрито та життєствердно! — Свої вірші...
- Хіба що втрачаємо? — Так, лише мерегтить....
Та без пауз... Виписуйте радість та біль,
І бережіть вашого кохання крихкий лад,
Що для інших лише незбагнений хаос. —
Де серце завмирає і б'ється птахом,
Ми всі створені для кращого, — щастя,
Під небосхила безмежно блакитним дахом! —
Так відпусти в блакить свого синього птаха,
Відпусти в блакить свого вільного птаха!
Бачиш, дихати там стає вільніше,
Краєвиди кращі, горизонти більше...
Останнім вогником догоряє минулого епоха
І радіє, таке спокійне серце твоє.
Наше життя затишок між видихами та вдихами...

Вільний тихий політ, заспокійливі паузи, коли на душі легко...

               ~+~

Де я, де ти, де світ сповнений любові? Піднімайся з цієї гілки і лети...
Життєдайна вода — твої справжні вірши поливають мою спрагу..
Може не відповідаю, але ти пиши — пиши... відкрито моє вікно.
Ми різні часи, епохи, очі серця, просинається світло й його відлуння,
Все що згадаю, все що пам'ятаю тобою наповнено — нескінченно...
Справжні, різноманітні живі істоти, що пізнали пітьму та світло,
Ті, що ніколи не знають сна, та сплять в аватарах земних так давно. —
Пташка моя, нічого ніколи не бійся — крила розкрий і лети... лети!
Відкрито моє та твоє вікно...

               ~+~

Где я, где ты, где мир полный любви? Поднимайся с этой ветки и лети...
Животворная вода — твои настоящие стихи окропляют мою жажду.
Может, не отвечаю, но ты пиши — пиши... открыто мое окно.
Мы разные времена, эпохи, глаза сердца, просыпается свет и его отголоски,
Все что вспомню, все, что помню тобой наполнено — бесконечно...
Настоящие, разнообразные живые существа, познавшие тьму и свет,
Те, что никогда не знают сна, и спят в аватарах земных так давно. —
Птичка моя, ничего никогда не бойся — крылья раскрой и лети... лети!
Открыто моё и твоё окно...

               ~+~

Что же Вы, как на солнце вялые медленные насекомые?
Отпустите в лазурь свою сильную птицу!
Жизнь — откровенные шаги из выдохов-вдохов,
Паузы-вздохи, жажды относительно Вас...
Пусть невзгоды обходят стороной,
Но непрерывными отголосками движется эпоха...
Пишите больше, краше, лучше, не хуже,
Открыто и жизнеутверждающе! — Свои стихи...
– Разве что теряем? — Так, всё только мерцает.
Но без пауз... Выписывайте радость и боль,
И берегите вашей любви хрупкое равновесие,
Что для других только непостижимый хаос. -
Где сердце замирает и бьется птицей,
Мы все созданы для лучшего, — счастья,
Под небосклона безгранично лазурной высью! -
Так отпусти в эту лазурь свою синюю птицу,
Отпусти в эту лазурь свою свободную птицу!
Видишь, дышать там становится свободнее,
Пейзажи краше, горизонты больше...
Последним огоньком догорает прошлого эпоха
И ликует, такое спокойное сердце твоё.
Наша жизнь затишье между выдохами и вдохами...

Бреющий полёт, успокаивающие паузы, когда на душе легко...