Останнiй дзвiнок

   Останній дзвінок пролунав для мене в гречанській школі 20, як і завжди наприкінці травня, року 1964. До цієї урочистої події весь наш клас ретельно готувався. Гроші на святкове застілля збирали особисто батьки, звичайно. Але ми хотіли, аби на випускному вечорі грав естрадний оркестр. Та ще й подарувати щось про нас на згадку школі і вчителям.
    Тому я запропонувала ці кошти заробити самостійно. Сказано -зроблено. Вирішили попрацювати вантажниками-підсобниками на залізниці - підрядилися переносити мішки із цементом від вагона до відповідного складу. Мішки із цупкого паперу були розірваними, цемент з них трусився, курява цементна стояла страшенна! А ми ж - без респіраторів? Задихалися, але упоралися. Отримали аж 40 карбованців! Ще стільки ж заробили на будівельному складі дошок. На все заплановане - вистачало.
    З викладачем швацької справи - Зінаїдою Сергіївною - я ходила замовляти естрадний оркестр до центрального ресторану у Хмельницькому. І оркестранти - погодилися прикрашати наш випускний бал! Так що, крім безкоштовного духового оркестру із вагонного депо та шкільного магнітофона, всю ніч на повну потужність грав ресторанний оркестр! А , здивовані таким чудом гречанці, заглядали в шкільний зал, обліпивши вікна знадвору!
     Святковий стіл розташували на другому поверсі. Він тягнувся через увесь довгий шкільний коридор, бо за столами були і випускники, і батьки, і вчителі.
Наїдків та напоїв - незчисленно! Але найбільше запам'яталося морозиво! По тих часах вагове морозиво продавалося у дерев'яних діжках із льодом, в які встромлявся ємністю відра на два металевий циліндр з нашою принадою дитинства! Таким чином, морозивом можна сказати - об'їлися наперед, на роки!
      Сукні на дівчатках - були вишукані! Мені особливо сподобалася і зачіска, і сукня нашої золотої медалістки Наталі Колеснікової! А деякі - пошили сукні навіть самі. Річ у тім, що швацьку справу нам викладала дуже суперово Зінаїда Сергіївна аж три роки по десять годин на тиждень! Починали всі ми - з пошиття чоловічих трусів та кальсонів, а насамкінець - шили уже сукні, в тому числі й випускні! Одна з наших учениць, Юлія Шаповал, замінила Зінаїду Сергіївну на її посаді після закінчення школи!І всі ми - отримали другий розряд швачки.
       Був у нас і власний фотокор, що закарбував у фотках останній дзвінок - наш колишній сусід по квартирі- Василь Андрійович Прокопенко. Він кілька років перебував у відрядженні в Монголії та привіз звідтам різні небаченості. В тому числі - класний фотоапарат. Ним Василь Андрійович всіляко хизувався, фоткаючи місцеві визначні події. Щоправда, він натискував лише гачок фотоапарату? А всю решту - проявляли, закріпляли та друкували - мій братєльник Дімчик та його лєпший друган - Вовка Прокопенко (нещодавно Вовка помер за кордоном - хай царствує з Богом!)
      На урочистій лінійці - виникла маленька ніяковість. Саме того року я була вожатою у першокласників. Дітям не пояснили, що вітальні букети треба розподіляти на всіх випускників. І от по команді "Вітати!" - вся малеча побігла гуртом до мене! Квіти почала я передавати направо. А наліво- всі випускники лишилися без букетів! Закарбував Василь Андрійович і всіх наших дівчат з Зінаїдою Сергіївною. На фото - я поруч справа. І добре видно, що лише у мене черевики на високих підборах.
      Зазначу, що із двадцяти випускників - були відмінні атестати у двох ( в тому числі і у мене), із срібною медаллю - закінчили навчання ще троє. А решта - мали лише хороші та відмінні результати.
      Через п'ятдесят років - школа запросила нас на роковини. Було дуже урочисто і ретельно це свято підготовлено. Проводилося у формі уроку, де ми , колишні випускники, звітували про зроблене, а учні - доповідали про успіхи свої. Потім - відвідали шкільний музей. А завершив свято - концерт, що підготували учні.
      Що сказати ? Незабутні шкільні роки! Вдячність всім учителям та нашим батькам! Лише прекрасні спомини!

на фото - дівчатка нашого випускного класу з викладачем - Зінаїдою Сергіївною