Бурштин

Мати чужа скам'яніла, бо сина нема...
Поміж рідні, що зосталась, життю не радіє.
Начебто тінь перехожа — понура, німа —
Ходить, плекаючи в серці останню надію,
Що вже дитина змужніла та й досі жива
Десь на кордоні війни, на потрощенім полі;
Що стукотіння сердешне ховають жнива
Та захищають від мороку білі тополі;
Що на цім світі тримає молодший онук
І трохи старший... — одна (із численних) родина,
Що наковталась біди від загарбницьких рук.
...Матір у розпачі — стрілка крокує годинна
До усвідомлення звістки з дорожчим ім'ям,
До пошукових доріг серед безвісти зниклих,
Що не відразу тіла віддають матерям
В черзі чекаючих свій геть небажаний виклик
...В бік помираючих з сином оманних надій,
Котрим наснилось найгірше видовисько, наче
Біля закляклих бійців на галявині тій
Хвоя сльозами смолистими голосно плаче.
                *      *      *
Горем завмерли в очах кольори бурштину.
Батькова біль у грудях непомітно клекоче.
Сиплять в долоні мілку та солону смолу
З дна бурштинових озер переповнені очі...


16 липня 2024р.