а я марю прохолоди
ні притулку, ні терпінь,
а я згадую смереки
рятівну глибоку тінь.
До землі така немилість !
Пряжить Сонце, наче хлюст.
а я згадую про свіжість
Із твоїх коханих вуст.
Скільки жалю, скільки шкоди
з пересохлого струмка.
А я марю прохолоди
від останнього ковтка.
світлина: Йосип Бокшай. Бокораші. 1964
Свидетельство о публикации №124071503395