Для Чого створена Людина?

«Я поля влюблённым постелю…»
(«Баллада о Любви», В.С.Высоцкий)

Я знаю: створена людина – не для війн, а для кохання!..
Людина створена – для зоряних шляхів!..
Людина створена, щоб і метеликів пурхання
Увіковічнить – животрепетно! – для нАщадків лихих!..

Людина створена, щоб - тихомирити – майбутні лихоліття
Завчасно, замайбутньо! – в бійких дітлахах...
Людина створена, щоб в холоді зими, в спекоті літній, -
Виводити нові - весняні! най-весняні! – сорти квітів,
Народжувать Весну – у Лютого думках!..

Щоб не було «пожеж» на світі, крім Весни Зелен-Розквіту!..
Щоб Матінка-Природа впізнавала в нас – і дочок, і синів...
І навіть нам дозволила б всі буревісні вітри
На спокій-користь намагатись приручити,
Щоби відмовились, ручні, смерч нЕсти, що – засатанів!..

І щоби «вибухи» єдині були на Землі – квітучим цвітом! –
При розпусканні – разом-вразом! – сонма із квітОк –
Півоній, ірисів, троянд, тюльпанів, гіацинтів!..
І щоби справді! цінувалося Життя й Свободи цінність! –
Щоб повно-житньо, злато-житньо душам – «колоситись»!..
В - безсерпень! - мати врешті! при народженні - квиток!..

Щоби – суцільні – Квітень, Травень і… Кохавень! –
Ми на Землі творили круглий рік!..
Людина свторена для – всеосяжного! – Кохання!..
Щоб гостей звати перш-зустрічних – на поріг!..

Щоб, кожний раз, освідчуватися, як вперш, - своїм дружинам!..
І кожний «перший» раз – як вкрай-останній раз!..
Щоб монументи – прижиттєві! – зводить – своїм жінкам! –
Не довіряючи – ліричну пам’ять – мармуринкам,
А лиш – сонетів життєстверджуючих! - яскр-жоржинкам,
Живим перлинкам із глибин душі – розсяй-сторінкам,
«Соняшним» мармурам навіки-вічних фраз!..

Ми, люди, створені - не для загарбництва земель своїх сусідів.
Для дарування  – один одному – космічніїх світів!..
Але найбільш космічним є – Любов – із всіх сяй-свІтів! -
Герої Вічної Любові, скільки надзусилль іх -
Іноманітних! - потребує – з Вінчістю Весілля!..
Людина створена – Новітнього стежки! – осилити,
Вона існує – для - Кохання! зоряних шляхів!..

І перед цим моїм зористим міркуванням
Схиля похмурий вечір ніби голови свої – тінисті…
І все весняне місто диха, як – саме прохання:
«Кохайте, люди! Створені ви для кохання!..
Ви створені для помислів і почуттів – якмога чистих !..»

І у моєї Музи всі літа до вас одне є – небосхильнеє! – прохання,
Яке водночас і – занебокрайній! – заповіт:
«Кохайте, люди! Ми існуєм в світі для Кохання! –
Щоби закохувать – в своє Кохання! – Цілий Світ!..»

(Вечір 23 червня – день і вечір 30 червня, фінальна авторська редакція – вечір 4 липня.Текст, як завжди, містить авторські оказіоналізми)