Яна Язова I на вiкi вiкiв И во веки веков

„И ВО ВЕКИ ВЕКОВ” („І НА ВІКИ ВІКІВ”)
Люба Тодорова Ганчева/ Яна Язова (1912-1974 г.)
                Болгарские поэты
                Сюрреализъм / Сюрреализм / Сюрреалізм
                Перевод: Остап Сливинськи


Яна Язова
И ВО ВЕКИ ВЕКОВ

По дълги шосета от сушата бели
тълпата босяци търчи.
Всред облаци дрипи – лица озверели
разтягат свирепи очи.

Мазолести пръсти за стръв се протягат
към златния град и зове
стихия на кръв и зъбите се стягат.
В гората реват зверове.

И аз се присвивам от глад по шосето.
Но чакам да минат напред.
Те тичат възторжени на тамо, където
и вятърът спира отвред.

Кажете ми, братя, къде ще запрете,
когато плените града?
В коприните вам ще окапят крилете,
на пир ще си спомняте вечно глада.

Защо да не ида по дявола с вази?!...
Бих влязла във топъл сарай…
Ще бликне кръвта от кристалните вази
и царят там мен ще желай.

Но може би аз пред великия властник
ще стана лакей кат преди!...
Ще викам: „Ура!” – след колата му в празник,
ще падна в праха по гърди.

И него покорно в дворците съзряла…
Не!... – Бих го пребила кат звяр!...
Но в моята робска омраза познала,
че нищ е посегнал на цар.


Яна Язова
І НА ВІКИ ВІКІВ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Остап Сливинськи) 

По довгих шосе, що від спеки аж білі,
Злидарів натовп біжить.
Обличчя у млі – страшні, озвірілі,
І зір їхній в мряці блищить.

Натомлені руки шукають поживи,
Мани золотої, та враз
Стискаються зуби, кривава йде злива
І звірі ричать у лісах.

Я теж мру від голоду в довгій дорозі,
Та хай вони йдуть наперед.
І тут-таки мчать вони в лютій знемозі
Туди, де мовчить очерет.

Скажіть-но, брати, в якій ямі замкнете
Мене, як здобудете град?
Помруть ваші крила в шовкових тенетах –
Не буде дороги назад.

Хай в пекло летять ваші срібло й алмази,
Яке-бо воно все марне…
Та кров завирує в смарагдових вазах,
І цар зажадає мене.

І, може, я перед могутнім тираном
Скорюся і в ноги впаду?..
Гукатиму „слава!“, навколішки стану,
Налякано зір підведу?

В покоях смиренно його виглядаю…
Ні! Я на нього накинусь, як звір!..
У рабській моїй нетерпимості – знаю:
Цареві бідняк іде наперекір.