Сон-марення

Серце навстіж,як вокзал у Брилівці,
Все потонуло у привокзальній тиші,
В пам"яті закарбувалось начебто на кіноплівці
Чути, як сиплеться щебінь: хтось сходить з насипу та шарудять миші
Немолоді чоловіки розсідаються,витягуючи натружені ноги.
Всіх назову на ім"я,у всіх на обличчах видно однакову втому.
Куди приведуть нас долі дороги?
Надія тихенько собі промовляє:- до дому,додому.
Сум, зажура душу за рідними крає
Поглянь-несміливо твій батько
Останнім підходить, сідає он скраю.
Пробачте, кажу,нічого не розповім про життя,що без вас тривало.
Хіба що плекав своіми руками
Виноград та трояни- корисне й красиве. Замало?
Здавалось, що розуму набиравсь,
Судив по волоссю- погляньте вже сиве.
Згадую нитку останнього дзвоника, блискучу в повітрі травня,
Що не рветься ніколи
Бачу сирітські без скла вікна школи,
Лише деінде цілі,
Холодні стіни будівель з плямами цвілі.
Боляче стало у грудях, зовсім забракло слів.
Дивнеє диво: у моєму садку без мене
Навішалась  купа яблук та слив.
Ніяк не вирватись з нічного марення-пастки.
Потрійне "ні"проклятій війні, повторюю вигуки
Стверджувальні й заперечні модальні частки.
Вранішне світло змінює морок,
Всяке верзеться в ніч на вівторок.