Наше сьогодення

І.С.


"Цілую ВСЮ. Скучив!"


...


І шлях твій в вогні...
Сповзаю по теплій стіні
І котяться сльози і вгору здіймається зграя
Тих дивних птахів, що колись поселились в мені
Коли зрозуміла - люблю назавжди. А не граю.

Прошу допомоги у тих хто все чує без слів
І відповідь не забарилась як дощ і як вітер ...

Дерева радіють дощу ніби діти малі
І ось вже обличчя моє його дотиком вмите

Тримаюсь за стіни. Йду важко. Та все ж якось йду...
Так. Я обіцяла собі. Бути гідною тебе.
Прощати щурів тих що нашу смакують біду
І навіть в таких як вони вічне бачити Небо

Так, я намагаюсь. Ось ще один. З тих моїх зим,
Коли була надто слабка щоб від них захиститись...

Ледь стримуюсь. Та намагаюсь.

"Ти мусиш. Неси
З повагою хрест цей. Радій, що ще можеш любити. "

Кажу собі знову. Пробач коли раптом зірвусь.
І буду їх знов методично ...(цензура), відчутно...

- Ти можеш піти.
- Ні. Я з Ним і за Ним зостаюсь.
- Як знаєш.

Крізь вітер, я стомленим серцем почула...


"Всю-всю пригортаю!!!"


Розбита. Тримати удар
Не можу тепер. І не хочу.
Все байдуже.
Тільки...


Вкладають людей як ягнят. Політичний вівтар.



Збираюсь, встаю.

Рахувати реалій відтінки.