Поезд жизни

   Н.Бидненко
Життя, неначе потяг, мчить...
Дощ на вікні ім'я малює -
Його повторюючи всує,
Прошу: озвися хоч на мить!

Душа тріпоче, наче птах
І хоче голос твій почути -
Далекий і напівзабутий,
А серце тисне вічний страх,

Що десь ступила я не так -
І ось негадана розлука
Повисла в небі чорним круком...
Ми й мовчимо тепер не в такт.

На запітнілому вікні
Вже дощ ім'я твоє змиває,
Прошкує осінь темним гаєм...
А взагалі - ти був чи ні?
***
Жизнь, как буд-то поезд мчит...
Дождь на окне рисует имя -
Его я повторяю всуе,
Прошу: откликнись хоть на миг.

Душа трепещет, словно птица
И хочет голос твой услышать -
Далёкий и полузабытый,
А сердце давит вечный страх,

Что где-то сделала не так -
И вот нежданная разлука
Повисла в небе чёрным вороном...
Мы и молчим теперь не в такт.

На запотевшем окне
Уж дождь имя твоё  смывает,
Шагает осень темной рощей...
А вообще - ты был, иль нет?