Тодор Чакърмов Молодий мiсяць. Пiд знаком лебедя Н

„НОВОЛУНИЕ. ПОД ЗНАКА НА ЛЕБЕДА“ („МОЛОДИЙ МІСЯЦЬ. ПІД ЗНАКОМ ЛЕБЕДЯ”)
Тодор Чакърмов (1893-1958 г.)
                Болгарские поэты
                Сюрреализъм / Сюрреализм / Сюрреалізм
                Перевод: Остап Сливинськи


Тодор Чакърмов
НОВОЛУНИЕ. ПОД ЗНАКА НА ЛЕБЕДА
 
Песен първа
Ромон и плисък
               на далечни струи
               над земята ечат –
               в самотността,
като:
боен призив,
               бойно тържество.
Кръвта подема
звънът на лютня
               Земята – Майка
               пее:
               от глъбини.
А негде се носят тъмни словеса:
камбана хлипа над черен труп –
               в пещерен покой.
Съсухрена злоба
в човешката гръд –
               петни зарите на сека пролет.
В горнилото на зверска мъст
тя кали косата

за лихи младини.
Рогоносни, черни, черно-зелени бръмбари
дълбаят земята
               на людски,
               тежък
               жигосан друм
и зариват съдбата
на секнали дни –
               сломени
от плач,
вопли
и ридания...
Уви,
с очи на хищни птици.
С пергаментни латини
               вият
               в унес
с воя на смъртта
               и помени редят
за упокой
че:
Земята – Майка
пази сърцата
               на близки,
               мили,
               далечни
               и злобни.
Тъй свършва пътя,
белия друм
на секи:
               тих,
               тромав
               и светъл живот.


Тодор Чакърмов
МОЛОДИЙ МІСЯЦЬ. ПІД ЗНАКОМ ЛЕБЕДЯ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Остап Сливинськи)
 
Пісня перша
Хлюпання й плюскіт
               далеких крапель
               над землею лунають –
               у самоті,
наче:
бойовий клич,
               воєнне свято.
Продовжує кров
бриніння лютні
               Земля-Мати
               співає:
               з глибин.
А десь лунають темні слова:
схлипує дзвін над чорним трупом –
               в тиші печери.
Засушена злоба
у грудях людських –
               плямить світання весни.
В горнилі тваринної помсти
вона гартує косу для молодечих рук.
Рогаті чорні, чорно-зелені жуки
риють землю
               людського
               тяжкого
               битого шляху
й закопують долю
обірваних днів –
               отруєних
зойком,
криком,
плачем,
ах,
з очима хижого птаха.
Пергаментною латиною
               виють
               скажено
смертним виттям
               і спомини кличуть
за упокій:
так,
Мати-Земля
пильнує серця
               близьких,
               милих,
               далеких
               і злобних.
Так кінчається шлях,
біла дорога
кожного з нас:
               тихе,
               незґрабне
               і світле життя.