"НА ЦВИНТАРІ РОЗСТРІЛЯНИХ ІЛЮЗІЙ
УЖЕ НЕМАЄ МІСЦЯ ДЛЯ МОГИЛ..."
Кудись поділись подруги і друзі
І залишився зовсім я один...
Ходжу поміж могил в тяжкій задумі,
Пригадую обіцянки, слова...
Нема, нема уже вас "любі друзі",
Поховані назавжди... лиш земля
І небо, небо пам'ятає, як линули обіцянки увись...
А зараз... темна ніч лиш знає
Як важко мені сили вижити дались.
Постою біля кожної могили,
Всміхнуся гірко - час не гоїть ран.
Сльоза пекуча впаде до долини
Її сховає від усіх туман.
Ну все. Пора. Піду, не озирнувшись...
Закрию браму. Почеплю замок.
І в далину, де сонце ясне сходить
Йду впевнено, карбую кожен крок.
Ілюзії поховано. Спіть з миром.
Вас буду пам'ятати я завжди.
Ви стали мені прикладом важливим:
Не вірити нікому! Лиш собі.
***
© Copyright: Олег Петров 4, 2024
Свидетельство о публикации №124061604367
Свидетельство о публикации №124061604367
Рецензии