Згадуй без суму

 Живе собі жінка з русявим пшеничним волоссям,
Яку він не бачив стільки вже років.
Живе собі не переймаючись зовсім,
Що сивочолому піїту по полю життя зробити
Залишилось не так вже й багато кроків.
Поміж вранішних сонячних променів,
Дзвінкого пташинного щебету-гоміну,
Золотавого жовтневого листя,
Стін байдужих чужого обійстя,
Поміж спогадів-снів,що приходять щоночі
Та солону вологу вливають у очі.
Він ходить в універсами та ринки,
Набирає з бювету воду у флягу
Та все шукає єдине те слово для жаданної жінки,
Щоби вона звернула на нього увагу.
Але він ніколи не вжиє брутальної лайки,
Захлинаючись в ніжності й люті
Та слухать не буде подружні байки
З ким вона спить та кого зараз любить.
При нагоді вигадає нові літери та розділові знаки,
(11 88) якими лише закохані пишуть,
Щоби вона не забула,що мала знати
Та згадати, як разом дивились на зорі та слухали тишу.
Настане той день: небо стане холодне,зелене,
Дощ заллє її пам"ять невичерпну.
Останні слова, що він вимовить:-
Іноді згадуй без суму про мене...