Не кохаю

Не віддати би тебе, милий мій, нікому,
Не відпустити би, стати твоїми крилами,
Але навіщо це, якщо я не хочу тебе стримати,
І не кохаю навіть, не мрію про тебе, милий мій.

А торкнутися б шкіри твоєї теплої,
Пригорнутися к грудям твоїм і чути, як б'ється серденько,
І так гаряче дихати, сльози літи би
Від великой любові очей твоїх ніжних, теплих.

І писати б вірші такі, щоби стати класиком,
Про любов цю, найчарівнішу, найміцнішу, що
"Так ніхто не кохав" – але я тебе не кохаю,
І ні в кого не зможу відвоювати, милий.

Навіть у себе, як інші воюють з іншими.
В мене не почуття – мені треба лише отямитись,
А тонути б в обіймах твоїх, ласкавий мій,
І в словах твоїх, ніжно-лагідних.

Але я буду птицею з вільними, довгими крилами,
Я зірвуся до неба і стану зірковими далями.
Ах, знайти б собі місце в долонях надійних, коханих,
Але вже неулюблені руки мене відпускали.

Так і жити мені, губитися між вокзалами,
А на тебе чекатимуть десь інші очі закохани,
Не віддати б тебе, нікому не віддати би,
Але різними йти нам з тобою дорогами.

І ось чому бути серцю холодним – очам гарячими,
Ось чому почуттям розлітатися в небі пташиними зграями,
Милий мій, не тримаю тебе, не кохаю.
Милий мій, нікому, нікому не віддай мене.