Гойдає вітер грона калинОві
в ряснім саду майнУлого життя,
немов орЕлі бУлої любові,
під музику мого серцебиття…
І гОйдалка, як та опОна часу,
спадає дОлу прямо із небес.
Несе тебе, буттЯ могО окрасу,
із юної минУвшини Гермес…
ОрЕлі чАсу, бУлого орЕлі,
удалинУ несуть клини лелек.
Летять по небу долі акварелі,
могО життя переповнЯють глек!.
ОрЕлі чАсу – гОйдалки епОхи,
в’юнкІ як вітер таланУ літА…
Вони не зачекають анітрОхи –
відгОйдують буттЯ новИй етап.
Колише лЕгіт молодості спОмин,
відлУнок насолоди і завІй –
уЯви невимОвної фенОмен
відлУнює у пам’яті моїй…
Ключі летять по небу журавлИні,
лелЕчій клЕкіт лине з вишини
і тануть у стрімкому часоплИні
мОго життя солодкі полинИ…
15.06.2024, СВ
Орелi часу
© Copyright: Олександр Мачула, 2024
Свидетельство о публикации №124061501230
Свидетельство о публикации №124061501230
Рецензии