Читачу!
Здавалось, сам Господь мій вірш співав учора, -
в часи минулі, думи і душа стікали кров’ю із мого пера.
Немов з могил піднялись роздуми-предтечі знову,
щоб слухати мої вірші-байки-пісні, мов водограй.
Але вночі було у мені бачення природне:
наснився сон, - нарешті склав останній вірш.
І вдалині над мною тінь майнула Бога,
з’явилась раптом біля прірви, на краю руїн.
Мій юний графоман, продовжувач-читач активний,
коли помру, (я древній твій земляк-письмак Скорук),
пиши своє, (і не забудь мене), щоб встав я із могили,
щоб заспокоєний я був, щоб я ізнов заснув.
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО», 1984-2024 р.р.
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124061301470
Свидетельство о публикации №124061301470
Рецензии