Марко Бунин Земля Земя

„ЗЕМЯ“ („ЗЕМЛЯ”)
Майер Исак Леви – Марко Бунин (1906-1980 г.)
                Болгарские поэты
                Сюрреализъм / Сюрреализм / Сюрреалізм
                Перевод: Остап Сливински


Марко Бунин
ЗЕМЯ

Земя – огромен гроб на вековете,
забиваме ний знаме в твоето сърце!
Като любовници, от странна страст обзети,
разголваме те ние с треперещи ръце.

А градовете – черни старци в равнините –
с кумините си пушат като със лули,
и вечно готвят бунт: да дигнат скритом
света с барут и със пироксилин.

И влаковете сякаш са влечуги мазни –
поглъщат въглища и хора – и фучат,
издишат черен дим и пъшкат гръмогласно
и с остри свирки свирят в студ и глад.

През дъжд и сняг опасват градовете
автомобилите с очи от бял карбид,
пиянствуват с бензин и тъпо светят,
нахлуват със безброй лъчи в очите.

А вред огромен, затлъстял, разхожда се позорът –
и ние още сме раби на грубостта:
отрова пием непрестанно и градим затвори,
и с лепкавата своя кръв поливаме света.


Марко Бунин
ЗЕМЛЯ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Остап Сливински)

О, земле, ти, труно усіх століть,
встромляємо ми стяг у твої груди.
Немов коханці, що їх труїть хіть,
знімаємо ми з тебе сну полуди.

Міста – оті старці жебрущі в полі –
із коминів, мов з люльок, випускають дим,
готують змову, бережуть пістолі,
щоб світ спалити полум’ям блідим.

І потяги, як плазуни огидні,
людей ковтають, хекають, сичать
і видихають чад, страшні, у тьмі невидні,
свистять пронизливо, рушають і мовчать.

У дощ і сніг довкола міст печальних
кружляють авта, світячи карбідом,
бензином п’яні, нічиї, безжальні,
вони летять, і страх – за ними слідом.

А між усім ганьба – зухвала і товста – крокує,
і тінь її на нашу тінь лягає,
муруємо в’язниці й вежі, наче стін бракує,
і наша кров липка ті мури заливає.