Давно вже скресла днів лютневих крига,
і ходить світом червень поміж нас,
а я, дурний, пишу щось дивне в Пігах
про зиму, що зі мною повсякчас.
Всміхаюсь небу… п;ю дешеву каву…
стаю у сосен змучених ряди…
і все шукаю вічності приправу
для блюда миті щастя без біди…
На тілі строй з чужого павутиння…
Рюкзак страхів на стомлених плечах…
В кишенях кимось зібране каміння…
Прозоре відображення в очах
своєї непрозорості… Я знаю -
Ти стежиш за своїми. Я ж - не свій,
бо знову світ загублений шукаю
у натяках її коханих вій…
І день мене спиня на кожнім кроці,
щоб дати світла темряві рядків,
які давно вже тонуть у потоці
незнаним кимось вимовлених слів…
У Пiгах
© Copyright: Александр Ноцкий, 2024
Свидетельство о публикации №124060804883
Свидетельство о публикации №124060804883
Рецензии