Безвихідний, безпорадний смуток, який буває уві сні,— цей вірш мені наснився, у чому зізнаюся, — я це зафіксував. Бо життя у мене завжди сусіди - сміх і нестерпний сум. І ця емоція звучить у всіх моїх віршах — в найсвітліших і найсумніших.
Грім, дощ, життя, тривога, ніч,
сміх, роздуми, світанок і безсоння, -
остання зірка й Вишньому на тлі,
я – крапля! І мені здається, як в долоні,
- там Хтось упустить нагорі.
Я знаю, що зірки ті гаснуть,
йдуть в Лету назавжди,
їх промені із темряви неясно
ще мчать століттями сюди.
І хочеться мені ще зіркою світити
віршів моїх, щоб щедрий світ
серця всім зігрівав і мрією зцілити
усіх, крізь рух розмірених століть.
P. S.
В душі зламати треба ніби скриню!
Нехай життя – безодня й розум - пил.
Не плач! На вітрі ти - не порошинка,
І усміхнись, - тобі Творець дає ще крил.
Роздуми
© Copyright: Петр Скорук, 2024
Свидетельство о публикации №124060802347
Свидетельство о публикации №124060802347
Рецензии