Никола Фурнаджиев Свадьба Сватба

„СВАТБА“ („СВАДЬБА”)
Никола Йорданов Фурнаджиев (1903-1968 г.)
                Болгарские поэты
                Митофолклорен авангард / Мифологический авангард / Мітофольклорний авангард
                Переводы: Николай Ганебных, Остап Сливинськи


Никола Фурнаджиев
СВАТБА
 
1.
Ах, гърмят на небето големите, тъмните тъпани,
равнините горят, и високо, и страшно над тях,
като крави в нощта, като крави от блясък окъпани,
идат облаци зли, и потъват просторите в прах.

И дълбоко звънят равнините, и пеят клисурите,
буйни сватби гърмят над злочестата черна земя,
аз съм тъмен жених, моя майко, и пламват лазурите
като мрачен пожар, като кръв, като вик на смъртта.

Аз издигам ръка и ви каня със пъстрата бъклица,
мои братя без път, мои братя със черни гърди,
във неделя е тя – мойта сватба, – елате ми с мъката
и със страшната скръб на безкрайните стари земи.

Като крави в нощта, като крави от кърви окъпани,
над главите ни бдят, тъмни облаци бавно пълзят.
Ах, гърмете, земи, мои тъмни и огнени тъпани,
моя тъмна съдба, моя сватба и весела смърт!

2.
Дълбоко грей мрачния блясък на нощния кладенец,
дълбоко горят отразените светли звезди,
дълбоко, дълбоко бий тъмната радост в земята запалена
и в скъпите кости на моите буйни деди.

В горите, в нивята лъщят черни весели камъни,
над друма широко луната червена гори,
и пеят дъбравите, греят дъбравите алени
в незнайния блясък от родни дълбоки зори.

Аз тръгнах по пътя да ходя, да каня за сватбата
и вас, мои родни, умрели и тъмни бащи,
къде сте, не зная, но гледам земята зарадвана
във златни одежди и погледи светли цъфти.

И вярвам, и вярвам, че вие ме днес благославяте,
във ранното утро в сърцето ми младост гори,
и греят полетата, греят и пеят дъбравите
в незнайния блясък от родни, дълбоки зори.


Никола Фурнаджиев
СВАДЬБА (перевод с болгарского языка на русский язык: Николай Ганебных)

1.
Громобойные тучи стучат в небесах в барабаны,
И равнины в огне, и над ними раскинулась грозная быль,
и коровы в ночном, блеском туч осияны,
и плывут облака, погружая окрестности в пыль.

Звон стоит по равнине, подпевают овраги,
свадьбы буйно гремят на несчастной и черной земле.
Я тот самый жених, моя мама, – пламенеют лазури,
будто мрачный пожар, будто крик, будто кровь на челе.

Я машу вам рукой, приглашая любого с баклажками,
мои братья беспутные, поросшие мхом на груди,
на неделе, как свадьба, придите, трудами измучены тяжкими,
со скорбящими вздохами, что земля ныне плохо родит.

Что коровы в ночи, что коровы с небес осияны,
над рогами у них темной тучею небо ползет
Ах, гремите сильней, мои тучи, мои барабаны,
будет темной судьба, где и свадьба моя, и веселая смерть.

2.
Меч-кладенец глубоко мрачный дух согревает
глубоко отражаются звезды в озерце средь кустов,
глубоко-глубоко моя темная радость рыдает
в драгоценных костях моих буйных дедов.

По горам да по нивам блещут черные камни
Над широкой дорогой луна красновато горит,
На рассвете дубравы греют красками алыми
Непривычно блестят от привычной зари.

Я хожу по земле, созывая на свадьбу
Вас, родные отцы, жившие а те времена,
Ну-ка вспомните вы, как земля наряжалась
В золотые одежды, в полевые цветы.

И я верю, верю, вы ко мне благосклонны,
В это ранее утро в сердце юность горит,
Созревают поля, распевают дубравы
От чудесного блеска родной и любимой зари.


Никола Фурнаджиев
ВЕСІЛЛЯ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Остап Сливинськи)

1.
Ах, гримлять в небесах велетенські розгойдані бубни,
і палають поля, а над ними незглибне стоїть і страшне,
як корови в пітьмі, як корови у сяєві скупані,
сунуть хмари грізні, і з них спалах от-от, наче сірка, черкне.

І видзвонюють глухо рівнини, і виють ущелини,
розгулялось весілля вгорі понад чорною скибою піль.
Я – наречений пітьми, моя мамо, і високо в небі над селами
спахає блакить, як пожежа, як кров, як відлуння померлих весіль.

Махаю здаля вам і кличу, весільна баклажка в долоні,
мої браття у горі, брати мої – чорні, як репаний біль,
у неділю весілля моє, я вас кличу, і б’ється розпач у скроні,
приїжджайте до мене в цей край, сухий і яловий, як сіль.

Як корови в пітьмі, як корови в кривавиці скупані,
сунуть хмари грізні, повні смутку і відчаю вщерть.
Ах, гриміть, мої землі, мої темні розгойдані бубни,
ось де доля моя, темний шлюб і ясна життєрадісна смерть.
 
2.
Десь глибоко блимає світло нічного колодязя,
десь глибоко сяють відбитки далеких зірок,
десь глибоко – радісна тепла земля, наче тіло ув одязі,
а нижче – глухе напівсяйво дідівських кісток.

В лісах, у долинах блищать чорні радісні камені,
вгорі понад шляхом – тривожний місяця лик,
і сяють діброви, і грають діброви в тумані,
залиті світінням зірок – своїх, дорогих.

Я ходжу шляхами, запрошую всіх на весілля,
і вас, мої рідні померлі, померклі діди,
де знайти вас, не знаю. А гори шумлять, мов застілля,
повні радості й світла, окриті плащем золотим.

Ви благословляєте – знаю, я чую це в лісу зітханні,
зріє щастя у мені таке, що аж зупиняється дих.
І світяться ниви, і грають діброви в тумані,
залиті світінням зірок – своїх, дорогих.