Евгений Маланюк 1897-1968 Под чужим небом, 5

Каждый день тут приходит пустынный и лёгкий,
А ты - там, за горами, ярами горишь.
Не помогут ни странствия эти далёкие,
Чужеземная даль, ни весна, ни Париж.

Успокоить бы сердце. Да чем же? Да как же?
Из молитв твоих каплет горячая кровь!
Не поможет никто. И не будет иначе.
Со слезами своими мешаю вино.

Что мне все телефоны, версали, экспрессы?
Что мне гром Аргентин, чудеса Ниагар?
Снятся воды Синюхи и вербы над плесом,
Вольный ветер Херсонщины, ветер-дударь.

Снится шелест дубов вековечных и речка,
Хата белая снится, ладони сестры...
Только б милого поля родного кусочек!
Только б серой соломы прадедовских крыш!


Кожен день тут приходить пустельний і легкий,
А ти — там, за горами й ярами гориш.
Не поможуть ні подорожі далекі,
Ні чужа далечінь, ні весна, ні Париж.

Заспокоїти серце? Та чим же? Та як же?
Научи мене кров’ю твоїх молитов!
Не поможе ніхто. І не буде інакше.
Із сльозами моїми змішаю питво.

Що мені телефони, версалі, експреси?
Нащо грім Аргентин? Чудеса Ніагар?
Сниться синя Синюха і верби над плесом,
Вольний вітер Херсонщини, вітер-дудар,

Сниться гомін дубів прадідівських та річка,
Біла хата та тепла долоня сестри…
Тільки б рідного поля зворушлива стрічка!
Тільки б сіра солома прабатьківських стріх!