Ти розщедрився… Я - живий.
Так, в залитім кров;ю окопі,
але з серцем. Твоє «не вбий» -
не рятує у битві цій,
що забрала вже стількі хлопів
з мого взводу… Дурна війна
обирає собі найкращих,
що стояли, немов стіна,
зупиняючи племена
у жадобі своїй пропащих.
Ті придурки гатять по нас.
Що поробиш?.. Орчине стадо
хоче руцький свій тарантас,
що ламається повсякчас,
під ковдриною бомб і чаду,
затягнути до Неньки. Ми ж
заважаємо їм, як можем…
Ти, читаючи це, мовчиш,
як заклякла від страху миш,
а у нас онімів вже кожен.
Бо безглуздо іти в крики
там, де голосу ніц не чути…
де ціна життя - копійки…
де за квітами лен вінки
і плачі від цієї скрути…
Так вже вийшло. Мовчи чи вий -
все до дупи. Ми - світу жертви.
І, хоча цей бардак - не твій,
Ти розщедрився… Я - живий.
Але, певно, що зовсім мертвий.
Щедрота
© Copyright: Александр Ноцкий, 2024
Свидетельство о публикации №124060505665
Свидетельство о публикации №124060505665
Рецензии