Николай Райнов Поема про море Поема за морето

„ПОЕМА ЗА МОРЕТО” („ПОЕМА ПРО МОРЕ”)
Николай Иванов Райнов (1889-1954 г.)
                Болгарские поэты
                Мистико-религиозен авангард / Містико-релігійний авангард
                Перевод: Ольга Сорока


Николай Райнов
ПОЕМА ЗА МОРЕТО

И всички погледи, разтворени като уста,
и всички погледи, изникнали по сгърчените дипли
на изнасиленото море,
което хвърля
последните си кървави въздишки
като проклятие към Бога – всички погледи
изригват люти клетви
към Оня исполин над всички исполини,
злорад и безсърдечен, Който
потапя в бездънната чаша
на своя гняв наказващ и жесток
огромни светли острови
и плодовити суши, украсени
от ваещата мощ
и живописващата сила на човека –
огромни суши, светозарни
от накит и гиздилка,
покрити с вечни обелиски на величие,
с лъчисти пирамиди на мечта и слава,
с великолепни храмове –
съкровища на хубост и рачителство –
и с бляскави дворци, където
е светила усмивката на първенци-царе.

„О, господи! Проклет да бъде Твоят пир!”

…О, тоя Бог злоок, жесток,
о, тоя Бог – сам брат на Злото –
му дава сила да владее над земята,
а грешниците, съблазнени
от него, хвърля вдън морето,
в тъмниците на гибелта да гният!

О, тоя Ненаситник, Който плува над водите,
над облаците и над съскащите кървави мъгли
– о, тоя равнодушен Зрител, Който плува,
не вижда и не чува,
не дава знак с ръка за помирение!

Червените ръце се слепят длан о длан,
червените ръце се дигат към небето,
червените ръце се молят и проклинят
злопаметния безпощаден Бог,
Чието дело се сам; унищожава,
а той стои безмълвен, безучастен,
жестоката си жад неутолил
дори с последните сълзи
на мощната умираща стихия.
Червените ръце се свиват на пестници,
червените ръце посочват китки към небето,
червените ръце реват, заплашват и кълнат:

„О, господи! Проклет да бъде Твоят пир!”


Николай Райнов
ПОЕМА ПРО МОРЕ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Ольга Сорока)

І всі погляди, мов рот, розкриті,
всі погляди, що скотились по бганках і складках
зґвалтованого
моря: воно жбурляє
останні криваві зітхання,
мов прокляття до Бога – всі погляди
сиплють страшні прокльони
тому велету над усіма велетами,
зловтішному і безжальному, Котрий
топить у бездонній чаші
свого гніву жорстокого й страшного
велетенські світлі острови
й родючі землі, прикрашені
природи силою
і міццю творчою людини, –
величезні землі світлосяйні
з прикрас і шатів,
укриті вічними обелісками величі,
з променистими пірамідами мрії і слави,
з величними храмами –
скарбами краси і втіхи –
і з пишними палацами, в яких
сяяли усмішки наймогутніших царів.

„О, Господи! Хай проклятий буде Твій бенкет!“

…О, той Бог злоокий і жорстокий,
О, той Бог, – що сам брат Зла –
дає йому силу володіти землею,
а грішників, спокушених
ним, жбурляє на дно моря,
в темниці – щоб згинули там і згнили!

О, той Ненаситний, Котрий пливе над водами,
над хмарами і над шипучими кривавими туманами,
– о, той байдужий Глядач, Котрий пливе,
не бачить і не чує,
не дає знаку примирення!

Червоні руки з’єднуються долонями,
червоні руки піднімаються до небес,
червоні руки просять і проклинають
злопам’ятного й безжального Бога,
справа Якого нищить сама себе,
а Він стоїть мовчазний і байдужий,
не втамувавши жаги жорстокої
навіть останніми сльозами
могутньої вмираючої стихії.
Червоні руки стискають долоні в кулак,
червоні руки простягають долоні до неба,
червоні руки ревуть, лякають і проклинають:

„О, Господи! Хай проклятий буде Твій бенкет!“.