Поет iде

Поет іде-роздер повіки,
Але чи бачить він кого?
Тим часом одягу верхівки
Хтось зачіпається його…
«Скажи: чому безцільно бродиш?
Щойно досяг ти висоти,
І вже до низу погляд зводиш,
І ось зійти вже прагнеш ти .
Що ж, зграбний світ не той віднині?
Безплідний жар тебе нудить;
Предмет нікчемний щохвилини
Тебе турбує і манить.
Прагнути неба мусить геній,
Повинен істинний поет
Для співів в мандрах і на сцені
Знайти піднесений предмет».
-Чому дме вітер по дорозі,
Вдається в полі скрізь до шкоди,
А корабель в штильній волозі
Чекає вкрай на його подих?
Навіщо з гір повз безліч веж
Летить орел за обрій меж
На чахлий пень? Спитай його.
Чому арапа отого
Кохає юна Дездемона,
Як місяць любить ночі млу?
Тому, що вітру та орлу
І серцю дів не є закона.
Так і поет: як Аквілон,
Не знає сталих перепон.
Орлу подібно він літає
І без питань кого, чого,
Як Дездемона обирає
Кумирів серця лиш свого.

P.S. Пушкін О.С.