Евгений Маланюк 1897-1968 Под чужим небом, 4

По каким же ещё дорогам искать нам безумной доли?
Катуном бесприютным слоняться в каких степях?
Веселится, играет ветер волной по раздолью,
Разнося городов разорённых горелый прах/запах.

Прибрала перекупщица-память все сны глубоко,
Только водка разбудит на чёрном пути в корчме,
Будто морок души, в её мёртвый могильный покой
После чарки отравы влетает солнечный шмель.

И вот всё забываю, чезнет всё в полумраке.
И растёт строгий профиль и звёздный твой взор,
Ещё зарев глухих за плечами твоими дрожанье:
Твоей страшной красы соблазн и укор.


По яких ще дорогах шукати причинної долі?
Перекотиполем блукати в яких степах?
Вітер грає веселий, хвилюючись по роздоллю,
Від зруйнованих міст розвіває горілий пах.

Заховала перекупка-пам’ять всі сни глибоко,
Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,
Ніби морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій
Після чарки отрути влітає сонячний джміль.

І ось все забуваю, все зникає в сутінні.
Зростає лише рівний профіль і зоряний зір,
Та ще заграв глухих за плечима твоїми тремтіння:
Всі принади твоєї страшної краси.