Переживу!

        (сонет 66, Вільяма Шекспіра, коверсія)

                «Tired with all these, for restful death I cry,
                - as to behold desert a beggar born,..»
                - sonnet 66, William Shakespeare

Смерть не зову. І не здихаючи, зітхну: дістало!
Бо осідають «бабки-тугрики»  в жлобів,
бо старики й «бомжі» ночують на вокзалах,
бо «православний» - значить – «Бий жидів!»

Бо побратались мент та бандюган,
Бо в «мерсах» колесять "шістки" в "шістсотих",
бо в РАГС ідуть за гроші без кохань,
бо люд пішов, захоплено, в сексоти.

Бо роблять інкунабулу-бестселер із лайна,
бо борзописець ліпить фоліанти-монументи,
бо музиканти-пройди грають паханам,
бо бидло-шушваль жити вчить інтелігентів.

Бо честь золочену позорно хтось сховав,
бо з віри й честі найчистіших хтось відрікся,
бо всі достоїнства у пил брудний втоптав,
бо добропорядність зрадив божевільну.

Бо розуму кульгавість власну звабив хтось відтак,
бо правду хтось назвав лиш простотою,
бо жаль, керує неумінням ідіот лиш для забав,
бо розпоряджається лиш клоун шолудивою красою.

Бо у поганого хазяїна не добре - завжди він батрак,
бо у недостойних – нагороди, позументів сяйво,
бо  хтось дівчачу честь в кайдани віддавав,
бо в когось тлум і спіх не поступ, а метання.

Огида і облуда є, та не сприймаю гідність у ярмі!
І не в жебрацькому лахмітті мої книги. Не баласт це!
Є круговерть письмацтва  і мій хист не гине у руці! 
Хоча іде війна, мій ум не під п'ятою вівців стадо!
 
Можливо хтось би вмер до юності від цього зла, 
та пережити вам себе нікому я не дам!
    
- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»