Андрей Каменградов Biвчарi Овчари

„ОВЧАРИ“ („ВІВЧАРІ”)
Андрей Иванов Манев/ Каменґрадов (1905-2002 г.)
                Болгарские поэты
                Перевод: Надежда Миськив


Андрей Каменґрадов
ОВЧАРИ

Разцъфна светло утро над света –
О мое стадо, моя радост!...
Над всеки храст над синята гора
от слънцето звънци и блясък падат.

Аз пак ще мина с белите овце
през пасбищата сочни и зелени,
над нас ще грее ведрото небе
и ще разтваря клепки позлатени.

И ще звънят старинните звънци,
като щурци загубени в тревата.
И колко радост в моите очи,
и колко радости в простора и полята.

Разцъфна светло утро над света –
О мое весело и бяло стадо!
Над всеки храст се спуща светлина
и слънцето над хълмовете пада.

…Вечер – когато небето изпрати
върху нас огнени, златни звезди –
ние, овчарите, сядаме весели
пред позлатените, малки саи

и със кавалите почваме песни,
свирим за бъдещи, весели дни,
свирим, а грее ни месецът вечерен
и ни залива със бели вълни.

Вслушват се в песните сънни дървета,
вслушва се старата тъмна гора,
в нея засвири ли вятърът северен 
тя се провиква нам с горка тъга.

Около нас са заспали стадата ни,
малкият огън полека гори –
само далече шумоли реката
и на ливадите нещо шепти.

Вечер – когато небето изпрати
върху нас огнени златни звезди –
ние, овчарите, свирим с кавалите
пред позлатените малки саи.


Андрей Каменґрадов
ВІВЧАРІ (перевод с болгарского языка на украинский язык: Надежда Миськив)
 
Розквіт світанок світлий над світами –
О, моє стадо, мої радощі, радіння!..
Над кожним кущиком, над синіми лісами
витає сонця дзвін і блискотіння.

Пастиму я овець біленьких
на пасови;щах синіх і зелених,
над нами заблищить безхмарне небо
промінням вій небесно-золочених.

І дзеленчатимуть двіночки старовинні,
мов цвіркуни загублені у травах.
І скільки радості в моїх очах зібралось,
в просторах, в луках, у полях-отавах.

Розквіт світанок світлий над світами –
О, моє стадо біле, мов віконце.
Спадає світле сяйво над гаями,
а десь за овид знов заходить сонце.

…З неба вечірнього сиплеться золото,
просто над нами яскраві зірки,
ми ж, вівчарі, вкупі радо сідаємо
попід маленькі свої стаєнки

і на кавалах пісні виграємо,
про майбуття, про веселі ті дні
граєм, а місяць вечірньою хвилею
нам засилає пейзажі чудні.

Слухають пісню дерева задумані,
сонні, старезні і темні ліси,
а як повіють вітри в них північнії,
горя й печалі нам чуть голоси.

Тихо навколо нас, стада заснули вже,
вогник маленький ледь-ледь палахтить –
десь вдалині джерельце ворухнулося
й тихо левадам про щось шепотить.

Небо вечірнє вже сипле нам золото,
просто над нами зірки вогняні,
ми, вівчарі, на кавалах заграємо
попід стаєнки малі золоті.