До дня захисту дiтей i вчителя

Діти – маленькі динозаври, у яких повністю відсутня хижість. Вони сміються молочними зубами, хоч боляче вкусять сосок матері.
     Діти живуть у грі, з вереском катаючись з гірок,  катаючись на роликах,  невідоме бачать, як відоме, з відомим просто грають.      
     Діти не милуються заходом сонця, клумбами квітів, зграями птахів, бо це живе в них самих, усередині нескінченної натури, у гуркотах нескінченної долі щомиті і безперервно живе.
     Падають з неба кольори, мов посмішки-дзвіночки: фіолетовий, червоний, синій, зелений, жовтий і вітражі церкви вторять їм, і діти співають.
     Співають просто, як падає крапля з вій Господа на вії сліпого. Тоді сліпий прозріває. І діти, співаючи, малюють власне життя.

Життя з роками – путь, неначе на війні,
великий ризик , бо блукаємо по грані,
але ми хочемо побачити той білий світ, 
хто неушкоджений і той, хто в ранах.

Та кажуть, будуть грати у дорослі ігри вже довік
в блаженному проханні неприкаяні ті діти.
Блукатиме душа по світу, ніби льодовик,
але отямиться-розтане і вгамуються всі війни.

Так хочеться любить, співать, творить і далі йти,
хоч під ногами – надважка дорога.
Але борючись за життя, в кінці шляху завжди
мудрець утомлений побачить милість Бога.

Коли, чому і як? Незнані стільки років ти і я,
ми не дізнаємось в життєвих межах.
Але в безсмертя може вірити лише дитя!
Цей оптимізм насправді невичерпний!


- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»