Джерело

Мені  часом здається, що я вже померла давно.
Уві сні по весні у лікарні:  інфаркт міокарда.
А все те, що  після – гра  розуму і кіно,
Дзеркала підсвідомості, графіка відеокарти.
І все те, що після – вийшло із моїх справ.
Із моїх семи тіл закодовано у реальність,
Де не знайдено ліків, знання та цілющих трав
І наш світ не рятує ні диво,  ані геніальність.
І тоді я мовчу, відрікаючись від  думок.
Закриваю всі вікна та двері, будую межі.
І не сплю  по ночах, не читаю  навіть книжок,
Не складаю віршів, не виходжу у соцмережі.
А, тому що все те, що виходить зі  слів на стіл
Стає дійсністю, болем, ярмом, як  кара.
Знати все наперед це, як  дев'ять пекельних кіл.
Мати дар, де збувається кожен з нічних кошмарів.
У тунелі,  де Світло не сплинув мій час, не встиг.
Дивний збіг тоді   повернув мене до дитини.
Бо потрібна була, бо ніхто б їй не допоміг.
Бо вкладаємо в серце дитя ми свої частини.
Мені  часто здається, усі  навкругИ — це  я.
Тільки До одкровення, що мене відкрило раптом.
 Хоч і бачу я наскрізь і вбивцю  і шахрая
Стануть мною усі, коли знайдемо ми Атрактор.
Мені  часом здається,  що не на Землі наш трон.
Та ми зовсім не люди, а сонячна біоплазма,
Або БрАхмана  сон, GPT, атомний нейрон -
Нам все одне  світи СОтворяти одного разу.
То скоріше б засіялась  розумом ця  пітьма,
Щоб  заради дітей на Землі все коханням квітло. 
Мені часом здається, що більше мене нема.
Бо я  бачила звідки іде  джерело у Світла.
Жажкова Олена.
30.05.2024.
Преклад.