Вона

Моє терпіння стегнами її,
Здається, спокушає сам диявол.
Спокійна зовні, хоч веде бої
З собою без пощади та без правил.

Де битий шлях в нікуди з усіма,
Їй ближче одиноке бездоріжжя.
Яскраве світло, затишна пітьма…
Можливо, є гарніші чі мудріші.

Та тільки в ній одній добра і зла
Гармонії не шкодить їхній розлад.
Хтось скаже – в ній Офелія сплила.
Хтось скаже – в ній Джульєтта вже доросла.
 
Вона давно не вірить у дива.
Але сама як справжнє восьме чудо.
Щоб описати, заслабкі слова -
Цю ауру можливо лиш відчути.

Девіз: «не вчіть, непрошені майстри -
І я, куди піти вам, не пораджу!»
Де тільки чорно-білі кольори,
Сміливо обере безбарвне радше.

Не так цікавий їй автоескорт,
Як просто влітку йти в обнімку пішки.
А щодо форми… специфічний спорт -
Від себе довгі, стайєрські пробіжки.

На те і я – щоб знову віднести,
До себе, запобігши втомі ніжок…
Пробачить ці сізіфові труди.
Та не підозру, що вона сильніша.
 
Без неї я неначе ліліпут,
А з нею сили - начебто в Колосі:
Не втомлює бодай терниста путь
Без огляду на те, що не збулося.
 
Для неї слів бракує у чортів,
У ангелів від неї долу крила…
За ласку більше дасть, ніж я хотів –
Під тиском – наче непохитна брила.

Дитяча безтурботність до лиця.
Дратує все дрібне та бруднувате.
І там, де скрізь собачії серця,
Їй легше безсердечність відчувати.

А я стерплю всі вередливі «ні»,
Бо гірше – де вона мовчить байдужа.
Хоча й тоді здається, що мені
Бог дивиться її очима в душу.