Голос цей чесний і хрипкий
Не чути нам у плоті.
І обірвався серця крик,
Замовк на хрипкій ноті.
До чого стогін та плачі,
Хвали і жалю каша?
Усе, що мав він вже сказав,
Наступна черга — ваша.
Ми вже не в змозі повернути
Запал, що прогорілий.
То ж годі чарку наливати
І обсідать могилу!
Нікчем захоплюючись вдачею,
Ви самовпевнені, сліпі
І не шануєте Пророків
В країні батьківській своїй.
Хіба ж його не оплітали
В павуття чуток і пліток?
Не одягали дух Поета
У свій вузенький кожушок?
Та зрозумій, заради Бога
Того, хто поряд з вами жив,
Щоб не лунав і далі стогін
Душі розірваних вітрил!
Нехай бринить в серцях людей
І чується ізнову
Не камінь тяжкий вболівань —
Живе, гаряче слово!
Т. Погорелая (Никополитанка)
21. 02. 1998 г.
Г. Никополь
Серце поета
© Copyright: Татьяна Никополитанка, 2024
Свидетельство о публикации №124053002668
Свидетельство о публикации №124053002668
Рецензии