Евгений Маланюк 1897-1968 Сонет

Не трубадур, а вечный янычар,
Невольник, сладким омутом пленённый
Ночных очей, - пью синеву их чар,
Влюблён в Ваши расцветшие ладони.

Хоть и нашёл я бога в Аполлоне,
Но только Вам - души моей пожар,
И все созвездья звёзд моих, Стожар,
Запрятанные в сердца тёмном лоне.

Вы  ж, точно королева, лишь на миг
Устам протянете лилею-руку...
Я тотчас же готов отдать Вам жизнь!

За смех Ваш нежный, счастия поруку,
Чтобы до дна испить мне сладость муки,
Былое - буйством кос  испепелить.
1924


Не трубадур, а вічний яничар,
Невільником в солодкому полоні
Нічних очей,— я п’ю їх синій чар,
Закоханий в розквітлії долоні.

Хоч і знайшов я бога в Аполлоні,
Та тільки Вам — душі моєї жар,
Сузір’я зорь моїх, Волосожар,
Захований у серця темнім лоні.

Ви ж королевою, лише на мить,
Дасте устам тонку лілею-руку...
В ту ж мить життя, життя віддам — візьміть!

За усміх Ваш, за казки запоруку:
Щоб випити до дна солодку муку
І шалом кос — минуле спопелить.
1924