Евгений Маланюк 1897-1968 Осень

1

Горбатую башку земли
Венчает лысиною осень,
В полуденной иссохлой мгле
Звенят разморенные осы.

Пустынная пасть неба спит,
И, высосав все соки лета,
Земля, дождями не политая,
В последнем пламени дрожит.

Сомкнутся в небе тучи век,
И перед пиром водопада
Сквозь зурны ветра ураган -
Заплачет в космос листопада.

2

И я встречаю осень вновь
В просторах жовтня зимне-синих,
Под лютым батогом ветров
Летит отара туч осенних.

Безжалостно дожди проткнут
Земли дряхлеющее тело,
И поползёт/Заблудится седая муть
В полях печально и бескрыло.

И золото своё ветрам
Просыплет лес, борясь с дождями,
И, снега у зимы занявши,
Поднимется, как белый храм.

И не умрёт земля вовек:
Под пенье панихид осенних
Пробудится жизнь снова в семени,
Что в землю бросил Человек.
1923


ОСІНЬ
1

Горбату голову землі
Вінчає лисиною осінь,
В сухій полуденній імлі
Дзвенять потомленії оси.

Пустельна паща неба спить,
Вже виссавши всі соки літа,
Земля, дощами не полита,
В останнім полум’ї тремтить.

Заплющить небо хмари вій,
І, перед святом водоспаду,
Крізь сурми вітру буревій —
Заплаче в простір листопаду.


2

І знову осінь я зустрів
В просторах жовтня зимно-синіх,
Під лютим батогом вітрів
Летить отара хмар осінніх.

Списи дощів на смерть проткнуть
Землі старої чорне тіло,
І заблукає сива муть
В полях журлива і безкрила.

І золоту красу вітрам
Розсипле ліс в дощевій січі,
І снігу у зими позичить,
І встане, ніби білий храм.

Та не помре земля повік:
Під заспів панахид осінніх
Прокинеться життя в насінні,
Яке посіяв Чоловік.

1923