Така тоненька нитка,
Зшиває берег річки
Як йде пісок На дно і сипле
Крихка глина
Відомо тільки тим, хто стримує
Себе
В повітрі Мирний розссуд,
Немов тягуча сітка
Не твориться титан,
Йде виплавка із сталі
В очах палає гнів,
Але в словах відвага
В очах шалений біль,
Від неприйнятних думок
Чому ,порядність дій нам
Не дає рятунок?…
Підем усі на дно і жертви й ненаситний
Якщо одним пером простелим
Міст під прогин
І атом згубить всих і буде всим Безодня…
Такі крихкі слова ,катма в них філософій
Напевно не пора , напевно всі в покої..
P.S
Китайська дипломатія, як аллегорія
Китайська дипломатия
© Copyright: Оксана Кауфман, 2024
Свидетельство о публикации №124052906672
Свидетельство о публикации №124052906672
Рецензии