Навздогін дивовиддю кохання
відлетіли у вирій вірші,
залишивши ескіз існування:
я мана, намальована ШІ.
Чи він схибив – нащадкам на розсуд,
розпач висушить роси троянд,
решта слів – лише розлад і розпад,
і примарних очікувань яд.
ШІ мабуть перебрав – криза жанру:
синьку стратив, а неба лишив,
сонце – з пилу, а потемки – з жару
в льодовий півперіод душі.
Як гарячий пісок у пустелі,
суховій тільки згадки жене:
день – безхатько – не знайде оселі,
і свідомість втрачає мене.
Нині навіть і в засвітах гучно,
і здригаються райські кущі,
інтелект не вправляється штучний,
а природний – розмили дощі.
Місяць падає з дубу, як здуру,
напівтемрява глине світи,
і повітря зернисту фактуру
мастихін норовить зіскребти.
Час пішов: зви – не зви – не повернеш,
не зримуєш – пиши – не пиши,
світ – мізерний міраж заозерний,
я – мана, намальована ШІ.
криза жанру
© Copyright: Ирина Юрчук, 2024
Свидетельство о публикации №124052805949
Свидетельство о публикации №124052805949
Рецензии