Евгений Маланюк 1897-1968 Ни ножа тебе, ни палаша

Ни ножа тебе, ни палаша
Не скрестить в поединке смертном!
Та же каменная душа,
То ж пустое чёрное сердце.

Уже нет хуторов и держав,
Только трупы в полях, только трупы
Да кровавая хриплая ржа,
Что свела посинелые губы.

Может скажешь: взойдёт? прорастёт? -
Между рёбрами хат, по дорогам
Дикотравьем вздымается степь
И гогочет над небом и Богом.

Диким, древним, монгольским воем
Бесприютная даль заходится.
Стала жизнь серой золою
Под огнём степовой вольницы.

Только солнце не гаснет. Гореть
Продолжает бело и бесстрастно,
Озаряя молчанье безвластное
Летаргичных столетий.

1933

A.D. MCMXXXІІІ

Ані шаблі, ані ножа
Не схрестити в останнім герці!
Та ж камінно-мертва душа,
Те ж безлюбе і чорне серце.

Вже нема хуторів і держав,
Тільки трупи в житах, тільки трупи
Та від хрипу кривава іржа,
Що замкнула посинілі губи.

Може скажеш: зійде? проросте? –
Поміж ребрами хат, по дорогах
Диким зіллям здіймається степ
І регочеться з неба і Бога.

Диким, древнім, монгольським виттям
Необмежена далеч заводить.
Сірим попелом стало життя
Під огнем степової свободи.

Але сонце не згасло. Горить
Незворушене, байдуже-біле,
І освітлює тишу безсилу
Летаргічних століть.

1933