***

Пора вже знов до Феофанії мені
Й сховатись від усіх проблем житейских,
Які втомили мене за усі ці дні,
Й мені пора уже поринути й Блаженство (!!!)

Відчуть скоріше, бо зламаюсь знов-
Мене буденність знову доконає,
Так знов так хочеться "злетіти до зірок"
Та знов Відчути Насолоду від Кохання. ;;

Яке уже іде в душі на спад,
Бо я Уже (!!!) у нім розчарувалась,
Що особливого мені дав Е....д,
Що До нестями (!!!) я у нього закохалась?!;;;;

Себе ненавиджу-не можу "в руки взять"
Та викинуть цю пристрасть "на помийку",
Та хочу знов Пробачити й Кохать (!!!),
Як я кохала його Усю (!!!) Зиму. ;

Розчарування тяжче за усе
Моїй душі чутливій знов дається
Та й Пустоту, Не спокій серцю принесе,
Як справитись із цим моєму серцю?! ;;;

Та й знов продовжую прощати та кохать
Я неувагу та Зневагу Е.....да,
А він продовжує об мене "ноги витирать",
Мабуть, здогадуючись про моє кохання. ;

Однакові Ви Всі-чоловіки-
Та щойно жінка Вас від всього серця покохає,
Як ви кидаєтесь одразу Навтьоки
Й шукать Нових Розваг, а жінка хай страждає. ;

Якщо ж, Віталію, Ви видасте мене,
Я Вас зненавиджу-не тільки Е....а,
Чекаю я, що Сонце Весняне
Мене зцілить знов від мого страждання.

Та навесні я знову оживу
Й пташиний спів знов зцілить мою душу, -
Я хочу знов пізнати Наяву (!!!)
Кохання радість, а страждати мушу. ;

Спасибі, друже, що відкрили Ви мені
Таку таку красиву й затишну місцину,
В якій спокійно стане знов мені
Й душевний біль мене у Цім Раю покине. ;