Вітром північним застуджене небо,
Якось тривожно зірки мерехтять,
Звуки бентежні повторює ехо:
Може, щось сили небесні велять.
Далеч духмяним заманює трунком,
Та неспокійно на тверді земній.
Серце від дум переповнене смутком,
В душу вривається марево мрій.
Весни проходять, зникають, як щастя,
Злякане гнівом образливих слів.
Втрачений час не повернуть благання:
Вічність не чує ні гніву, ні сліз.
В пам’яті нашій минулого кроки
Тихо шепочуть, як дощ за вікном:
Те, що було, не повернеш ніколи,
Що буде далі, не знає ніхто…
Не повернеш
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124052206357
Свидетельство о публикации №124052206357
Рецензии