Там, за диким деревом розлогим,
Там, за листям, що не пустить промінь,
Храм стоїть величний край дороги,
Храм, який для багатьох став домом.
Домом, у якому душі прагнуть
До самого Бога стати ближче...
Бог... І в Храмі, і завжди Він з нами –
Осяває радістю обличчя.
Я іду за дерево розлоге,
Відчиняю благодійну браму...
Із любов'ю до життя і Бога
Я заходжу радісно до Храму...
Там, за диким деревом розлогим. До Храму
© Copyright: Миклош Форма, 2024
Свидетельство о публикации №124052005048
Свидетельство о публикации №124052005048
Рецензии