Знову вранці небо плаче,
Мабуть, щось сумне згадало,
А, можливо, слів забракло:
Стало трепітне і мляве.
Плаче небо безупинно…
Вітер всяко утішає:
Сірі хмари розганяє
І насвистує затишно.
Щось у хмарах промайнуло:
Може, чайки, може, душі,
Може, то колишні друзі
Пролетіли легкодушно…
Небо плаче. Скоро вечір.
Треба думати про вічне…
А в думках – усе трагічне,
От і плаче синій безмір.
Треба жити, може, далі
Буде легше хоч на крихту,
Світ почне сторінку мирну,
Залишивши меч на брамі…
Може, буде легше
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124052001239
Свидетельство о публикации №124052001239
Рецензии