Вітер полоще хмарки у небесній блакиті:
Так побіліли, не можна очей відвести!
Боже! Які ж вони гарні, немов на картині!
Чом же в душі – тільки хмари і серце щемить?
Тягнуться сосни увись, задивившись на небо,
Луки квітучі замріяно килим плетуть,
Чисте джерельце дзвенить, відбиваючи скерцо,
Трепітним подихом вітер голубить вербу.
Сивий туман задрімав у глухих лабіринтах,
Пташка притихла, чекаючи сонця і втіх…
Господи, дай мені сил! Це для тебе – дрібниця!
Дай мені мудрість побачити світло у тьмі!
Дай менi мудрiсть
© Copyright: Галина Чехута, 2024
Свидетельство о публикации №124051801260
Свидетельство о публикации №124051801260
Рецензии