Прохання

Щось не так в цьому світі. Чи то мені просто здається?..
Заклопотаний час не звертає увагу на те,
що зрулований простір, немов божевільний, сміється
у люстерках очей посивілих завчасно дітей.

Охолоджена третя летить по знайомому колу
і не бачить, що сонце, ще вчора яскраве, згаса,
обіцяючи всесвіту більше не гріти ніколи
шестиденне творіння, де жила любові краса.

І мільярди сердець вже не б;ються заради онуків,
розганяючи кров по аортам бажання чудес
невмирущої віри, що нині вмира від розпуки,
бо ніхто із бажаючих в темряві зла не воскрес.

Щось зламалося в нас. Щось потрібне, як подиху кисень.
Ми застигли, мов тіні, на краху безодні краю
і уже не вдивляємось в нам намальовані висі,
добиваючи в погляді кожному долю свою.

Та нехай все не так, але змилуйся, Б-же ласкавий!..
Ти вказав нам дорогу до вічного раю, і ми
неодмінно дійдемо, нехай і з піт-стопом на каву,
до душевного світла, де більше немає пітьми.