Нас лишают любимых, лишают детей,
Плещут злобу, умы отравляя…
А ведь хочется мира душе без цепей,
Где любовь, словно птица, летает.
Разве должен ребёнок расти сиротой?
Разве правильно смерти невинных?
Лишь разруха и голод даются войной,
И поля, где разбросаны мины.
Всходит солнце, и жизнь продолжает шагать,
Бьётся сердце, о мире мечтая…
Хватит Штатам отраву на нас изливать,
Кто же цену их яда не знает?!
Знову хвилі Дніпра переповнені сліз,
Геноцид українців триває…
Але паростки розуму бачимо скрізь,
Бо життя шлях завжди відшукає!
В кожній церкві свічки наче зорі горять,
Кожна жінка онуків бажає…
Та сини під землею, обдурені сплять,
А душа порятунку благає.
Правда завжди здолає найліпшу брехню,
Тільки крила із часом розкриє,
А історія зробить для винних петлю,
Покаранням стискаючи шию.
***
© Copyright: Наталия Рудченко, 2024
Свидетельство о публикации №124051603244
Свидетельство о публикации №124051603244
Рецензии