Евгений Маланюк 1897-1968 Романс

Пани, вересень на исходе уже,
Не за горами - жовтень:
Точно в жертвенном сгоревши огне,
Падают листья жёлтые.
Нет, прочь сомнения, поспешим:
Скоро дожди заплачут.
Ужель нам останется только дым
Былого и утешенье плача?
Ужель одиночество и голодная грусть,
И пустота комнаты мрачной?
Пани, ветер развеет красу -
Нет у нас времени ждать.
Скорее, скорей, пока солнце льёт
Прощальный свет осени ясный,
Пусть сердце устами нашими пьёт
Радость. Иное - напрасно.

14-18.11.1951


Пані, це вересня пізні дні,
Пані, невдовзі - жовтень:
Мов спалене на жертовнім огні,
Падає листя жовте.
Ні, не вагайтеся, поспішім:
Скоро дощі заплачуть.
Невже, нам залишиться тільки дим
Минулого і втіха плачу?
Невже самота і голодний сум,
І порожня сутінь кімнати?
Пані, вітер розвіє красу -
Немає часу чекати.
Скоріше, скоріш, поки сонце ллє
Останнє осіннє сяйво,
Хай серце устами нашими п'є
Радість. Все інше - зайве.
14-18.11.1951