Колись

ІМ’Я І ВІРА або КОЛИСЬ МОЄ


                «Я дивлюся в минуле і згадую юність -
                посміхнуся, бува, а, бува, і відплюнусь»
                - coverсія вірша Й. Бродського, 1971

Я – скептик-одинак-cоліст! Оцінювач кумедних  правил.
Умитий зранку, не завжди поголеним бував.       
Обожнюю капусту кислу, молоде вино і бринзу безнастанно, 
а до шоколаду, коньяку й богинь-наяд байдужим став.

Став борзописцем. А недавно був в порядку.
Гур;! Володар дум!  Складав сонети і есе писав.
Розгадував, аномаліст, кросворди та загадки,
Вступав, письмак, в дискусії й поради видавав.

Я – одноногий! Схожий на мітлу, - відмів всі тези.   
До того ще й сліпий, як мезозойський  кріт.
Хоч вставив нове око й в пащу зубпротези, -
смокчу десницю, як ведмідь. Заліг в барліг.

Чому тепер кипить мій мозок? Бо думок немає!
Немов прибою шум! У черепі – мозоль!
Чому скрипить суглобами скелет мій так  безжально?
Бо все, що я отримав, у минуле відійшло!

Тепер мій світ – мій туалет, сервіз - мій кухоль.
Я їм лиш те, що берегиня-жінка вже мені дає.
Мій кабінет, диван, бібліотека і м'яка подушка
- моє буття, мій затишок не хитрий! Ось і все!

Сентиментальним «олдерменом» став без міри.
Я – лірик! Я готовий обійняти всіх і все любить.
Але немає тільки, жаль, краплини віри.
Тієї крихти, без якої важко жить.

P. S.
Я вже такий, який я є. Агностик. В Бога ледве вірю. 
Девіз: - «Усе, честь честю, написав і маю ім’я!»


- «ДАЛЕКЕ ВІДЛУННЯ МАЙБУТНЬОГО»